Черкаський дзюдоїст Іван Прудіус: «Перемагає той, хто спокійніший»

Мудрість, виваженість, наполегливість. Це про Івана з Черкас. Хлопцеві лише 15, а в його доробку — перемоги на чемпіонатах України та престижних міжнародних змаганнях, причому золотих медалей набагато більше, ніж срібних чи бронзових. За його словами, в поєдинку перемагає не той, хто краще фізично підготовлений, а той, чий характер міцніший.

Дзюдо — це красиво!

Дзюдо — це красиво. Це найпопулярніший і найвидовищніший вид боротьби. Усі в білих кімоно, всі на виду. І це — чесно. Тут немає місця обману: глядачі на трибунах бачать переможця, – так пояснює свою пристрасть до боротьби Іван.

До спортивної зали батько привів малого Іванка ще в трирічному віці. Тренери відмовлялися брати таку малечу, але тато був наполегливим. Тож до семи років Іванко займався спортивною гімнастикою. Можливо, займався б і далі, але тренер виїхав до Америки, і це стало приводом змінити вид спорту. До зали дзюдо Івана привела вже мама.

– Батьки не тиснули на мене. Просто запропонували, я погодився. Якби мені не сподобалося, я другий раз не пішов би, – запевняє школяр.

Коли важче, ніж одноліткам

Іван Прудіус навчається в Першій міській гімназії. Зізнається: йому важче, ніж іншим учням, адже щодня мінімум п’ять годин він проводить у спортзалі. А вчителі й не думають у чомусь потурати спортсмену.

– Мені потрібні знання англійської мови, а ця школа давно знаменита тим, що дає достойний рівень знань з іноземних мов. Англійська мені потрібна для спорту й життя. Адже я часто їжджу на змагання за кордон, спілкуватися найпростіше англійською, – каже він.

Поважати суперника

Спорт сформував у Івана дуже доросле уявлення про дружбу.

– Однокласників у мене тільки 26, а от друзів у спорті – тисячі. Ми приїздимо на змагання, з різних міст і навіть країн, знайомимося, спілкуємося. Зрештою починаємо дружити, незважаючи на те, що ми – суперники. Але то – на татамі. А в житті головне те, що ми поважаємо одне одного. Та й у спорті це важливо – поважати суперника, – уточнює він.

Спорт також навчив його чесності у стосунках і дав розуміння того, що насправді сильна людина не буде встрягати у вуличні бійки, бо їй просто не потрібне таке дешеве самоствердження за рахунок слабших. За цю науку він вдячний своєму тренеру – Аллі Назаренко.

– Ми тренуємося щодня, і в будні, і вихідні. У неї своїх двоє малих дітей, але мені вона приділяє багато уваги, і я це дуже ціную, – розповідає Ваня.

Цікаво, що при цьому, визнає хлопець, Алла Анатоліївна дуже серйозна, спокійна і вимоглива. На заняттях у неї залізна дисципліна, жодних витівок і дурничок не допускається. Вихованці тим захоплюються, бо розуміють: саме у цьому запорука їхнього успіху.

Або займатися серйозно, або не займатися взагалі

На традиційне запитання, а що ж треба, щоб досягти успіху, стати переможцем, Іван дає не зовсім традиційну відповідь. Виявляється, у дзюдо потрібні не стільки фізична підготовка і наполегливість у тренуваннях, скільки врівноважений характер.

– Перемагає той, хто спокійніший. Той, хто не «горить», не хвилюється, хто впевнений в собі. Можна мати гарну фізичну форму, але «перегоріти» до виходу на татамі – і програти. Я це зрозумів на своїх перщих серйозних змаганнях, – каже спортсмен.

У нього чимало медалей. Більшість – за першість чемпіонати України і престижні міжнародні змагання у Європі – Іван він об’їздив вже до тридцяти країн.

– Я одразу якось так був налаштований, мабуть, то заслуга батьків: або займатися серйозно, або не займатися взагалі. Просто немає сенсу витрачати свій час, – вважає хлопець.

Мрія у нього, як він сам визнає, дуже традиційна для спортсмена: стати переможцем Олімпіади. І судячи з усього, у юного черкащанина є всі шанси цього досягти.

Про це ЧЕмпіон дізнався з сайту Черкаси.city

Написати перший коментар

Залишити коментар

Ваш email не буде публікуватися.

*