Юлія Вовкодав: У Черкасах немає жодного спортзалу для інвалідів

Вашій увазі блог черкаської журналістки Юлії Вовкодав:

З Наталкою і Тарасом Крамними я познайомилася близько восьми років тому, коли писала статтю про історію їхніх стосунків «Кохання з першого дотику». Справа в тому, що Тарас сліпий від народження, тож історія була дійсно цікавою і незвичайною. Минули роки, з Наталкою ми стали подругами, вона надзвичайно цікава творча особистість, працює художником з вишивки на Черкаській фабриці імені Лесі Українки. До того ж частенько підкидає мені гаряченькі ідеї для статей. Отже, і цього разу теж, звичайний телефонний дзвінок подруги дав тему для роздумів.
А справа от у чому. Наталка з Тарасом вирішили серйозно взятися за своє здоров’я. Одним із аспектів здорового способу життя є фізична культура. Отже, подружжя вирішило почати ходити до спортзалу. Але халепа вийшла – якщо Наталка для себе підходящий варіант знайшла досить швидко, то з Тарасом виникли проблеми. Виявилося, що якщо ти людина з обмеженими фізичними можливостями, знайти місце для тренувань не так вже й легко.

Спочатку Наталка зателефонувала в Черкаський центр фізичної культури і спорту «Інваспорт». На тому кінці дроту зразу спитали про вік людини, що хоче займатися в тренажерному залі. Виявилося, що центр орієнтований на молодь віком до 27 років. Тут є навіть дитячо-юнацька спортивна школа для діток з обмеженими фізичними можливостями. Тож коли вони стають дорослими, можуть продовжувати тренуватися далі. Але зрілій людині з фізичними вадами прийти і почати тренування просто заради власного здоров’я і задоволення тут неможливо. Тому що «Інваспорт» працює переважно із спортсменами, які на перспективу будуть брати участь у спортивних змаганнях інвалідів. Отже, в «Інваспорті» повідомили, що 37-річному Тарасу починати займатися спортом запізно. Прикро. А як же «реабілітація інвалідів Черкаської області з вадами зору, слуху, ураженням опорно-рухового апарату, наслідками ДЦП, вадами фізичного та розумового розвитку засобами фізичної культури», адже саме з цією метою в 1993 році і був створений Черкаський обласний центр «Інваспорт»? На тому кінці дроту, трохи подумавши, на це питання відповіли пропозицією спробувати себе в спорті для інвалідів під назвою голбол. Що таке голбол? Виявилося, що це спортивна гра, в якій команда з трьох осіб повинна закинути м’яча із дзвіночком у ворота суперника. У Вікіпедії написано, що голбол був створений в 1946 році з метою реабілітації ветеранів Другої світової війни, а саме інвалідів по зору. Сьогодні голбол входить у програму Паралімпійських ігор. Ось така інформаційна довідка. Але голбол Тарасу не підходить, він прагне тренуватися саме в тренажерному залі, така вже в нього мрія. Отже, пошук триває.

Далі Наталка звернулася в Черкаську міську реабілітаційно-оздоровчу поліклініку «Астра». Там повідомили, що спортзал у них працює з 9.00 до 18.00. Людина з обмеженими фізичними можливостями в принципі може його відвідувати і це буде коштувати 14 грн 50 коп. за годину занять. Щоправда тренер не зможе приділяти інваліду увагу в індивідуальному порядку, отже, треба супроводжуючий, який буде спостерігати за ним під час занять, аби не сталося травматизму. Наталка такої можливості не має, адже її робочий день триває якраз з 9-ї до 18-ї. «Астра» − не підходить. Пошук триває…
Жінка почала телефонувати в фітнес-клуби і приватні тренажерні зали. Цікаво, що жоден з них з інвалідами не працював. Були такі, що обіцяли передзвонити, аби порадитися з керівництвом щодо неординарного питання, але так і не передзвонювали. Інші відмовляли, посилаючись на свою концепцію щодо клієнтів або на неможливість забезпечити безпеку людині з фізичними вадами. Але були й такі, які чесно відповіли, що ніколи з інвалідами не працювали, проте можуть спробувати. Звичайно під постійним наглядом тренера, за окрему плату. Це коштуватиме приблизно 600 грн в місяць. Для непрацездатної людини, яка отримує від держави мізерну пенсію – сума немала. Отже, родина на етапі роздумів чи варта мрія про тренування в тренажерному залі чверті пенсії, яку отримує Тарас.

Якщо чесно, я теж телефонувала в ті спортивні клуби і фітнес-зали. Передзвонила і в «Інваспорт», адже чомусь подумалося, що Наталка щось невірно зрозуміла щодо лише спортивної направленості цієї організації. Але все вірно, тренажерні зали там лише для тих, хто працює на досягнення в спорті, а для таких як Тарас – лише голбол…
Перейнялася я цією проблемою, ніби своєю власною. Може тому, що вже дуже давно знаю Тараса, і бачу як йому не солодко день у день сидіти у чотирьох стінах, періодично робити спроби вийти в соціум, намагатися долучатися до активного життя, і знову повертатися в чотири стіни. Адже в нашому світі необмежених можливостей людям з фізичними вадами ой як важко. А може й тому, що минулого місяця сама отримала гіпс на ногу і опинилася у в’язниці з чотирьох стін? Скажу відверто – відчуття жахливе. В будь-якому випадку виявилося, що в нашому місті немає жодного спортивного залу із спеціальними тренажерами для інвалідів, де мали б можливість займатися люди з обмеженими можливостями будь-якого віку. Разом з тим немає і спеціальних кваліфікованих тренерів, які б могли надавати таким людям відповідні послуги. Адже якщо згадати, що тренажери для інвалідів – це конструкції досить специфічні, а вади в людей можуть бути досить різноманітні, відповідно треба спеціальна фахова підготовка спортивних інструкторів. Ось така проблема намалювалася…

Про це інформує “Нова Доба”

Написати перший коментар

Залишити коментар

Ваш email не буде публікуватися.

*